Читать онлайн книгу "Пригоди казок"
Пригоди казок
Наталiя Уiллрайт
Історiя розповiдае про те, як: Котигорошко, Івасик-Телесик, Майстер Іванко, звiрi з казковоi Рукавички, морська красуня Царiвна, Сiрко, Коза-Дереза i Лепрекон, який випадково потрапив не в своi казки – намагаються вiдшукати свого мальовника. Мiлош Ярович подорожуе краiнами Європи, вивчаючи мiсцевий фольклор. Але пiд Киевом губиться цiла папка з героями украiнських казок та одним вередливим Лепреконом. Так починаеться пригода, пiд час якоi казковi персонажi знайомляться з вiдважною дев'ятирiчною дiвчинкою Сашою, яка допомагае героям украiнського фольклору вiдшукати мальовника. І все було б добре, якби не пiдступний директор старого пересувного цирку мiстер Бон-Бон. Вiн бачить в казкових героях вигоду для себе, та починае переслiдування. Але Саша не вiдступае. Дiвчинка допомагае новим друзям подолати шлях повний пригод вiд Киева до Львова, де вони знаходять Мiлоша Яровича.
Наталiя Уiллрайт
Пригоди казок
Ця iсторiя трапилася з одним польським художником, який до завершення подорожi по Украiнi навiть не пiдозрював про свою неймовiрну здiбнiсть… Втiм, про все послiдовно.
Мiлош Ярович деякий час назад закiнчив художню академiю i вирiшив створити власну збiрку iлюстрацiй, присвячену героям народних казок. Для цього вiн взяв квиток на автобус i вiдправився в польську глибинку вивчати байки. Але в пошуках фольклору Мiлош виiхав далеко за межi своеi рiдноi краiни. Вiн вiдвiдав багато мiст та селищ, подорожував по Ірландii, Шотландii, Францii, Іспанii, Нiмеччинi, Грецii, Словаччинi, Румунii… А перед тим як повернутися на батькiвщину, Мiлош вiдправився збирати казки в Украiну. Його подорож по мальовничiй краiнi почалася з Ужгорода, пiсля чого Ярович вiдвiдав Івано-Франкiвськ. Потiм були: Тернопiль, Хмельницький, Вiнниця, Умань, Одеса, Херсон, Полтава та iншi мiста, в яких Мiлош знайшов багато дивовижних оповiдей про мiсцевих героiв. Далi шлях художника вiв до Киева, а пiсля – до Львова, звiдки мисливець за нацiональним фольклором збирався повернутися в рiдну Польщу.
Украiнськi казки настiльки надихнули Мiлоша, що вiн вирiшив намалювати кiлька iлюстрацiй. На однiй з них митець створив рукавичку, з якоi висунулися задоволенi мордочки головних персонажiв однойменноi казки. Мiлоша пiдкорила iсторiя, де Мишка, Жаба, Заець, Лисичка, Вовк, Ведмiдь i Кабанчик втиснулися в одну рукавичку.
Не залишилася без уваги i казка про золотого птаха i морську царiвну. Мiлош довго вимальовував на альбомному аркушi чарiвну красуню, яка стоiть в бiлих бурунчиках хвиль. Їi сукня блакитного кольору вiдблискуе нiжний вiдтiнок неба. А русява довга коса переплетена шовковими стрiчками.
Поряд з добрими вигадками, для художника вiдкрилися i вельми жорстокi iсторii. Мiлош не мiг зрозумiти, навiщо Івасик-Телесик запхав змiючку Оленку в пiч. Але в порiвняннi, наприклад, з фольклором пiвнiчноi Європи украiнськi народнi фантазii – не такi вже i моторошнi. Мало хто знае, як в оригiналi закiнчуеться багатьма улюблена «Попелюшка». Варто згадати i народнi iрландськi оповiдi про Лепреконiв. Здавалося б – невеликий бородатий гном з горщиком золота, нiчого особливо страшного. Вiн хоч i жадiбний, проте може виконувати бажання. Але що вiн забирае натомiсть?…
І таких iсторiй в рiзнi часи було досить багато. Та все ж, незважаючи на жорстокiсть деяких оповiдань, кожна вигадка несе в собi певний сенс. У всьому свiтi казки вчать дiтей бути смiливими, розважливими, добрими, чуйними. Допомагати собi та оточуючим. Вiдповiдати на хорошi вчинки добром. Саме тому Мiлош вирiшив не малювати жорстоку сцену спалення злоi змiючки, а просто втiлив на паперi образ бiлявого хлопчика.
До кмiтливого Івасика-Телесика приеднався Майстер Іванко. Цей персонаж вiдомий своiм вмiнням майструвати що завгодно з чого завгодно. Тому Мiлош одягнув казкового винахiдника в робочий комбiнезон та спорядив поясом iз рiзними iнструментами.
Не забув художник i про Котигорошко – одного з найвiдомiших персонажiв украiнських народних казок. Силача Мiлош намалював з величезною булавою в руках.
І ще один персонаж пiдкорив молодого творця своiм характером. Мiлош смiявся до слiз, коли читав iсторiю Сiрко. Про те, як вовк допомiг старому псу повернути довiру господарiв. Тому в окремiй папцi для iлюстрацiй до украiнського фольклору з’явився малюнок сумного Сiрко, який схилився над порожньою мискою бiля собачоi конури.
Наступною стала iлюстрацiя Кози-Дерези. Незважаючи на те що у виконаннi украiнських художникiв героiня однойменноi казки малюеться в нацiональному костюмi, Мiлош вирiшив не повторюватися. Вiн намалював звичайну бiлу козочку з вiнком iз польових квiтiв, одягненому на рiжки. А поруч з iлюстрацiею дбайливо вивiв пензлем вiрш:
Я – Коза-Дереза,
За три копи куплена,
Пiвбока луплена!
Тупу-тупу ногами,
Сколю тебе рогами,
Нiжками затопчу,
Хвостиком замету —
Тут тобi й смерть!
Пiсля Кози-Дерези Мiлош взявся за Пана Коцького.
Молодий художник домальовував iлюстрацiю до однойменноi казки. Залишалося тiльки закiнчити вiзерунки на кожушку, виконаному в класичному украiнському стилi. Саме цим Мiлош i займався, поки iхав на попутцi до Киева. Вiн якраз дофарбовував олiвцями останнiй орнамент, коли до нього суржиком звернувся водiй автомобiля:
– Дуже натурально рисуете. Кот прям як живой! Вот-вот i пригнет ко мне.
Художник пiдняв очi на лiтнього чоловiка. Колоритний сiльський мешканець посмiхався пiд густими вусами.
– О! Дякую. Я народнi казки збираю по краiнах. Ось зараз в Украiнi вивчаю фольклор, – вiдповiв Мiлош з польським акцентом.
– Да-а-а, наш фольклор богат на всякi небилицi! – Водiй староi «Ниви» повернувся до художника.
У цей момент автомобiль злегка пiдкинуло. Пролунав гучний лясь пробитого колеса, i автомобiль повело убiк. Лiтнiй чоловiк ледве встиг вивернути кермо, щоб уникнути зiткнення з пасажирським автобусом. Старенька «Нива» скотилася в неглибоку траншею, що йшла вздовж узбiччя дороги. Автомобiль кiлька разiв сiпнувся i заглух.
– Ну це ж надо! – обурився водiй. – Пораскидали по дорозi всякий мусор!
Лiтнiй чоловiк вийшов iз автiвки, щоб оцiнити масштаб подii. Вiн розглядав пошкодження, супроводжуючи побачене неголосними непристойними висловами.
У той час поки водiй оцiнював стан «Ниви», Мiлош збирав своi iлюстрацii. Вiд стрибкiв i рiзкого гальмування з вiдкритого рюкзака художника пiд сидiння випало кiлька малюнкiв. Мiлош почав обережно пiдбирати аркушi, намагаючись розкласти iлюстрацii по папках, кожна з яких вiдповiдала певнiй краiнi.
Поки молодий чоловiк упорядковував малюнки, водiй завершив огляд автомобiля i повернувся в салон «Ниви».
– Все, приiхали, дальше тiльки кума визивать, шоб трактором тягнул. – Стукнув вiн кулаком по керму, пiсля чого обернувся до Мiлоша: – Ти там як? Цел?
Мiлош ствердно хитнув головою.
Вiн якраз закiнчив розкладати iлюстрацii по папках. Похапцем художник не помiтив, що один з малюнкiв вiн випадково помiстив до iнших персонажiв. Лепрекон з горщиком золота потрапив до збiрки за мотивами украiнських народних казок. Мiлош вiдволiкся на питання водiя, i тепер маленькому шкiдливому гному доведеться впритул спiвiснувати з позитивними героями мiсцевого фольклору.
– Ну шо? Будеш со мной кума чекать? – звернувся водiй «Ниви» до Мiлоша.
– Та нi, я краще поiду далi, щоб часу не гаяти, – вiдповiв художник.
– І то верно, чого тут со старiком сiдеть-то? Тим паче шо вон там зупинка, бач? Возле заправки. – Лiтнiй чоловiк показав убiк АЗС.
– Оттудава доберешся до Киева, – продовжив пояснювати водiй «Ниви». – Тут вже часто маршрутнi автобуси ходять.
– Дуже вам дякую. Бажаю, щоб ваш кум швидше приiхав на допомогу, – вiдповiв Мiлош, поклав останню папку в рюкзак i вийшов з автiвки.
– І тобi сказок побiльше назбирать, – побажав художнику водiй.
Мiлош озирнувся. На дорожньому вказiвнику було вiдзначено, що до Киева ще сорок кiлометрiв. А тому молодому чоловiковi нiчого не залишалося, як чекати маршрутного автобуса на зупинцi громадського транспорту.
Навколо зупинки було розкидано багато рiзного смiттям. Урна доверху набита обгортками вiд шоколадок та чiпсiв, а пiд лавою валялися недопалки. Мiлош скривився i вiдiйшов трохи убiк вiд громадського мiсця, яке мiсцевi перетворили в смiтник.
Так як на горизонтi нiяких маршрутних автобусiв видно не було, Мiлош дiстав смартфон i почав заповнювати свiй блог. Молодий художник якраз дописував останнi враження вiд подорожi, коли здалеку до нього долинули гучнi звуки музики та пiсень. По напрямку до Киева котив справжнiй цирковий обоз. Саме обоз. Не сучаснi оздобленi автобуси, а старi скрипучi вози критi пересувними домiвками i запряженi конями. Чим ближче пiд’iжджала процесiя, тим голоснiше ставала музика. Коли обоз порiвнявся з автобусною зупинкою, Мiлош завмер вiд подиву. На пологому даху першоi надбудованоi домiвки розташувалися хористи з оркестром. Спiваки на всi горлянки кричали пiснi, а музики вроздрiб грали на духових та струнних iнструментах. І нi тих нi iнших не бентежила створювана ними моторошна какофонiя. Одразу за позбавленим слуху i голосу ансамблем iхав iнший вiз, з вiкон якого виглядали напудренi жiнки та чоловiки. Помiтивши Мiлоша, вони почали усмiхатися i вiтально махати руками. Художник машинально хитнув головою, продовжуючи з подивом спостерiгати за незвичайним дiйством.
Услiд за першим та другим возами iхали ще кiлька будиночкiв на колесах. Вони виявилися не настiльки багатолюдними, як першi, але все ж то тут, то там миготiли строкатi одежi циркачiв. Останнiм рипiв старими осями напiвзруйнований вiз, над яким був надбудований величезний прямокутний ящик. Його дошки в деяких мiсцях прогнили i цi дiри абияк було прикрито нерiвно прибитими прямокутниками фанери. Саме за цим возом на буксирi iхав старий горбатий «Запорожець», розмальований единорогами. За кермом сидiв чоловiк, лице якого покривав товстий шар гриму, приховавши всi ознаки вiку. Спочатку Мiлошу навiть здалося, що водiй «запорiжця» – звичайний манекен. Але той повернув голову убiк молодого художника, на секунду посмiхнувся кривою посмiшкою, а пiсля знову застиг в тiй самiй позi.
Циркова процесiя повернула на АЗС. Як тiльки вози зупинилися на стоянцi бiля станцii, музики та хористи закiнчили свою виставу. На змiну какофонii прийшов неймовiрний галас. Всi циркачi вийшли зi своiх будинкiв на колесах. Вони розбилися на групки, розосередившись по територii автозаправноi станцii. Працiвники цирку iз задоволенням позували всiм охочим. Вони смiялися та галасували. Деякi з них вирушили до мiсцевого маркету, iншi розважали перехожих. Осторонь залишився стояти тiльки чоловiк без вiку. Вiн застиг на мiсцi, не придiляючи уваги зацiкавленим перехожим. Чоловiк нiби не мав нiякого вiдношення до своiх колег, що влаштували веселий балаган на автозаправцi. Заклавши руки за широкий строкатий пояс, вiн уважно спостерiгав за тим, що вiдбуваеться навкруги. Його маленькi чорнi оченята хитро видивлялися з-пiд вицвiлого капелюха, схожого на убрання як у Наполеона. До пари якому на чоловiковi було вдягнено короткий фрак брудно-помаранчевого кольору, штани в яскраву смужку, зелений жилет i посiрiла сорочка.
На той час як циркачi окупували територiю АЗС, Мiлош прийшов до тями вiд ступору. Молодий чоловiк прогулявся в напрямку стоянки, щоб сфотографувати для свого блогу незвичайний рух. Художник зробив кiлька знiмкiв на телефон, а пiсля витягнув з рюкзака професiйну фотокамеру. Вiн якраз закiнчив фотографувати, коли до зупинки громадського транспорту пiд’iхав автобус. Мiлош схопив розкритий рюкзак, накинув його на плече i побiг наздоганяти мiжмiську маршрутку. Вже через хвилину збирач фольклору сплачував свiй проiзд до Киева. Але, стрибаючи на останню сходинку автобуса, художник не звернув уваги на те, що папка з малюнками до украiнських народних казок випала з рюкзака. Пiд час польоту ii вмiст розлетiвся в рiзнi боки. Аркушi з iлюстрацiями приземлилися на тротуар та проiжджу частину бiля зупинки. Серед розкиданих малюнкiв опинився i шкiдливий Лепрекон, який випадково потрапив не до своеi збiрки казкових персонажiв.
– Фу! Тьху! Скiльки шерстi! А ну, забиратися з мого аркуша! – пролунало буркотливе обурення з iрландським акцентом.
– Ой, можна подумати! У самого шерстяка до пояса, а на мене бурчить, – вiдповiв муркочущий голос.
Несподiвано з малюнка, на якому був зображений кiт Пан Коцький, витягнулася волохата лапа. Вона зачепилася кiгтями за асфальт i стала стягувати свiй аркуш з iншоi iлюстрацii. Знизу виявився малюнок того самого Лепрекона, який випадково потрапив в папку до украiнських народних казок. Герой iрландського фольклору пiднявся з паперу та сiв вертикально. Його тiло одразу ж набуло об’ему.
– Фу ти ну ти… – пробурчав Лепрекон з акцентом.
Низький на зрiст мешканець iрландських лiсiв поправив на головi зелений капелюх i приструнив густу руду бороду. Потiм витягнув з малюнка горщик, доверху набитий золотими монетами, та почав вибиратися сам. На дii Лепрекона вiдреагував Пан Коцький, який теж частково висунувся зi свого аркуша.
– Куди це ти зiбрався? – здивувався Пан Коцький.
– Куди-куди, – огризнувся Лепрекон. – Подалi з цього смiтника. Не для того мене малювати три днi, щоб я тут валявся серед недопалкiв. Тьху!
Лепрекон демонстративно плюнув убiк доверху заповненого смiттевого кошика. Вiн пiдняв свiй горщик i вже попрямував до АЗС, але його вiдволiк Івасик-Телесик.
– Де це ми? Що це ми? – з подивом промовив круглолиций хлопчисько.
– Де це ми, що це ми… – перекривив його Лепрекон. – Викинути нас на узбiччя, за непотрiбнiстю!
– Це неможливо! Вiн нас детально промальовував! – заступилася за художника красуня Царiвна. Вона щойно вийшла з морськоi пiни i тепер сушила свою довгу русу косу.
– Згоден iз Царiвною! Он яку булаву гарну вiн менi зробив! – пiдтримав казкову красуню Котигорошко. – А ти, зелений, взагалi не з наших казок, тому мовчи! Бо накрию тебе булавою – будеш знати! – Богатир загрозливо пiдняв булаву в напрямку героя iрландських народних казок.
– Ой-ой-ой, налякати, – огризнувся Лепрекон, але про всяк випадок вiдiйшов на безпечну вiдстань.
Всi на секунду замовкли. Повз зупинку громадського транспорту на великiй швидкостi проiхав автомобiль, пiднявши в повiтря аркушi i деяке смiття. Персонажi, якi до цього залишалися на своiх малюнках – повипадали на асфальт.
– Ай, ой! – заохкали звiрi з рукавички.
– Ай! – повторив за ними пес Сiрко, приземляючись на спину. – Це ж треба, прямо на спину! Можна подумати, менi радикулiту мало, тепер ще й вiд синцiв болiтиме.
– Не турбуйся, ми тебе вилiкуемо, компреси зробимо. Будеш як новенький, – спробував заспокоiти казкового собаку Майстер Іванко.
На свое випадiння з iлюстрацii вiдреагувала i Коза-Дереза. Вона виставила вперед рiжки i дуже голосно промовила:
Я – Коза-Дереза,
За три копи куплена,
Пiвбока луплена!
Тупу-тупу ногами,
Сколю тебе рогами,
Нiжками затопчу,
Хвостиком замету —
Тут тобi й смерть!
– Страшно, прям описатися, – з ехидною ноткою прокоментував дii Кози-Дерези Лепрекон.
– Тю на тебе, зелений, – заступився за козочку Кабанчик.
– Ти на мене не тюкай, – огризнувся герой iрландських народних казок, – а то розповiм, чим моi iсторii закiнчуватися.
Кабанчик почав бити ратицею землю i загрозливо похрокувати убiк Лепрекона, але його зупинив Івасик-Телесик:
– Досить вам. Усi однаково потрапили до однiеi неприемностi. Я вам ось що скажу. Нам би вибратися звiдси, поки нiхто не побачив.
– І куди вибиратися? – поцiкавився Пан Коцький, який прийняв важливу позу, заправивши лапи за широкий пояс, оперiзуючий кожух.
– Я пропоную знайти нашого мальовника. Нехай скаже, чому викинув нас на узбiччя, – висловила пропозицiю красуня Царiвна.
– І де нам його шукати? – поцiкавився Котигорошко.
– Я допоможу, гав. Я хоч i старий, гав, та нюх ще добрий, – вiдгукнувся Сiрко.
Героi казок пiдтримали оплесками чарiвного пса. Сiрко одразу ж активiзувався. Вiн вiдчув свою значимiсть i вирiшив виправдати покладену на нього вiдповiдальнiсть. Казковий собака почав обнюхувати асфальт бiля зупинки. Сiрко два рази чхнув, пiсля впевнено поставив лапу на тротуар i з гордiстю промовив:
– Ось тут, гав, вiн сiв у вiзок, гав!
Лепрекон голосно розреготався на таку заяву Сiрко.
– Ой, заморив! Теж менi сищик! – крiзь смiх видавив герой iрландських народних казок, а через кiлька секунд вже спокiйно додав: – Це i так зрозумiти, що вiн тут сiв в автобус та поiхати далi подорожувати по мiстах.
– А ти звiдки про автобус i мiста знаеш? – поцiкавився у гнома Івасик-Телесик.
Мешканець лiсiв закотив очi:
– Тому що я зверху лежати в папцi i бачити, як поiхав наш художник, а ми розлiтатися в рiзнi боки. Я ось пiд цього волохатого потрапити, досi ще шерсть у ротi. Тьху!
У вiдповiдь Пан Коцький невдоволено пирхнув.
– Досить вам, – зупинила суперечку Царiвна. – Поки ми сваримося, наш мальовник усе далi вiд нас вiд’iжджае.
– Згоден, – пiдтримав красуню Майстер Іванко, – треба вирушати на пошуки нашого власника.
– Але як нам бути? Пiшки доведеться дуже довго шукати нашого мальовника, – приедналася до розмови Лисичка з рукавички.
– А ми теж поiдемо на автобусi, – заявив Івасик-Телесик, – як наш мальовник.
Лепрекон хмикнув на таку заяву, а от iншим iдея сподобалася. Героi казок ствердно захитали головами. Але перш нiж сiсти в маршрутний автобус, на загальному голосуваннi було прийнято рiшення запастися харчами. Так як Пан Коцький з’iв все, що намалював для нього художник, казковi героi на чолi з Івасиком-Телесиком, Котигорошко i Майстром Іванко попрямували в напрямку продуктового магазину на АЗС. За ними на деякiй вiдстанi дрiботiв Лепрекон, бурмочучи собi пiд нiс рiзнi сварливi вислови. В основному на тему того, що «це ж треба було потрапити саме в цю папку…»
Конец ознакомительного фрагмента. Получить полную версию книги.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/pages/biblio_book/?art=65566752) на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
Если текст книги отсутствует, перейдите по ссылке
Возможные причины отсутствия книги:
1. Книга снята с продаж по просьбе правообладателя
2. Книга ещё не поступила в продажу и пока недоступна для чтения